2. Тарас Григорович
Шевченко 1814,
село Моринці
Київської
губернії, тепер у
Черкаській
області 1861,
Санкт-Петербург)
- український і
російський поет і
прозаїк,
художник.
3. Народився в закріпаченій селянській родині Григорія Івановича Шевченка та Катерини Якимівни
Бойко козацького походження. Згідно з родинними переказами його діди і прадіди козакували,
служили у Війську Запорізькому, брали участь у визвольних війнах і повстаннях, які відбувалися в
Україні XVII–XVIII ст. Ці повстання були жорстоко придушені і нормальне суспільне життя у регіоні
Черкащини, Полтавщини, Київщини, Чернігівщини на тривалі роки було порушене. Основна
частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла.
Сім'я Тараса на чолі з батьком Григорієм Івановичем Шевченком повернулася до села Керелівки
(нині Шевченкове (Звенигородський район), Звенигородського повіту, на Київщині, звідки був
родом Григорій Іванович.
Дитячі роки Тараса проходять у цьому селі. 12 травня (24 травня за новим стилем) 1816 року народилася
Тарасова сестра Ярина. 26 січня (7 лютого за новим стилем) 1819 року народилася Тарасова сестра Марія. Був
такий випадок, коли малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи», що «підпирають» небо, і заблукав у полі.
Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки. 8 березня (20 березня за
новим стилем) 1821 року народився Тарасів брат Йосип.
Восени 1822 року Тарас Шевченко починає вчитися грамоти у місцевого дяка Совгиря. Знайомиться з
творами Г. Сковороди. В період 1822–1828 років намалював «Коні. Солдати» (картина не знайдена).
4. Рано втративши матір (20 серпня (1 вересня) 1823 року), яка померла від тяжкої праці й злиднів, залишивши
сиротами шестеро дітей, він з дитинства зазнав багато горя і знущань. 7 жовтня (19 жовтня) 1823 року
Тарасів батько одружується вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей.
5. Викуп.
Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В.
Григоровичем і О. Венеціановим. Сошенко вмовив Ширяева відпустити Шевченка на місяць з ним, щоб цей час він використав
для відвідування зали живопису Товариства заохочення художників.
5 квітня (17 квітня) 1838 р. Шевченко разом з А. Мокрицьким відвідують Ермітаж, де оглядають твори видатних художників (Ван-
Дейка, Рубенса, Веласкеса, Гвідо Рені та інших), говорять про достоїнства їхніх полотен.
Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Пан погодився відпустити кріпака за
великі гроші — 2500 рублів. Щоб їх здобути, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця
престолу, і портрет розіграли в лотереї, у котрій взяла участь царська родина. Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а
25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.
6. Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар»[68]. До неї увійшло 8
поезій[69]: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова»,
«Тарасова ніч».
7. Перша подорож Україною.
13 травня (25 травня) 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав в Україну. Зупинився поет у Качанівці на
Чернігівщині (маєток поміщика Григорія Тарновського). В червні 1843 побував у Києві, де познайомився з
М. Максимовичем та П. Кулішем, і на Полтавщині відвідав Є. Гребінку. В липні 1843 року у с. Ковалівці
Шевченко відвідує Олексія Капніста (учасник руху декабристів, син автора «Оди на рабство» і комедії
«Ябеда»). Обидва поїхали у місто Яготин до Миколи Рєпніна-Волконського оглянути галерею картин і на
замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Познайомився з Варварою
Рєпніною. 20 вересня (2 жовтня) 1843 року гостює в рідному селі Кирилівці, Звенигородського повіту, на
Київщині у сестри та братів. Протягом жовтня-грудня 1843 року перебуває в м. Яготині на Полтавщині у
Рєпніних, де на замовлення Олексія Капніста виконує дві копії з портрета М. Рєпніна (оригінал
намальований швейцарським художником Й. Горнунгом). Портрети зберігаються: один в Державному
музеї Т. Г. Шевченка у Києві, другий — у Санкт-Петербурзі, в Ермітажі.
8. Друга подорож Україною.
31 березня (12 квітня) 1845 року Шевченко виїхав із Петербурга через Москву до Києва. У Москві зустрічався зі Михайлом
Щепкіним, оглядав Кремль. На шляху до Києва Шевченко проїжджав Подольськ, Тулу, Орел, Кроми, Есмань, хутір Віктора Забіли
під Борзною (Кукуріковщину).
Протягом весни-осені 1845 року перебуває у селі Мар'їнському на Полтавщині (Миргородський повіт). Жив він у поміщика О.
Лук'яновича (у окремому від панів приміщенні), малював портрети і краєвиди. Тут поет здружився з селянами, охоче з ними
зустрічався і розмовляв.
У вересні гостює у своїх родичів у с. Кирилівці, відвідує сестру Катерину у с. Зелена Діброва, був у с. Княжому.
Ставши співробітником Київської Археографічної Комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й
етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки.
Восени та протягом зими 1845 р. Шевченко написав такі твори: «Іван Гус» («Єретик»), «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка»,
«Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Давидові псалми»; важко захворівши, наприкінці 1845 написав вірш
«Заповіт», у якому проголосив заклик до революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу.
Через яскраво антирежимний характер нові поетичні твори Шевченка не могли бути надруковані й тому розповсюджувались
серед народу у рукописних списках. Сам Шевченко переписав їх для себе у спеціальний зошит-альбом, якому дав назву «Три
літа»[102] (1843 — 1845).
9. Третя подорож Україною.
Навесні 1858 поет прибув до Петербурга, де його тепло зустріли українські друзі та численні прихильники, серед них і родина
Федора Толстого. У червні того ж року Шевченко оселився в Академії Мистецтв, де жив до самої смерті. Щоб познайомитися з
українським поетом, туди приїжджали І. Тургенєв і Марко Вовчок. Одержавши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко влітку
1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. Тут відвідав своїх рідних — у Кирилівці та декого з давніх знайомих. У
перших числах серпня 1859 Шевченко приїхав до Києва і оселився на межі Куренівки і Пріорки, по вулиці Вишгородській. Його
мрії про одруження та придбання землі над Дніпром не здійснилися: Шевченка втретє заарештували і після кількаразових
допитів (зокрема Марком Андрієвським — чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі)
зобов'язали повернутися до Петербурга.
На світанку 14 серпня 1859 поет диліжансом через Ланцюговий міст через Дніпро виїхав до Петербурга.
До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Виснажений моральними і фізичними
стражданнями десятирічного заслання, Шевченко зберіг давню поетичну силу, яка незабаром виявилася в нових його творах.
Уважають, що поема «Марія» становить вершину творчості поета після заслання. Шість раніше написаних і заборонених у Росії
поезій Шевченка видано за кордоном у Лейпцігу, 1859. У друкарні П. Куліша 1860 року побачило світ нове видання «Кобзаря», яке,
однак, охоплювало тільки незначну частину поезій Шевченка. Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських поетів,
а у січні 1861 випущено окремою книжкою Шевченків «Буквар», посібник для навчання у недільних школах України, виданий
коштом автора та накладом 10 000 примірників.
У Петербурзі Шевченко вирішує зайнятися гравюрою, як справді народним видом мистецтва, яке може бути тиражованим. У
квітні 1859 року Шевченко, подаючи деякі зі своїх гравюр на розгляд ради Імператорської академії мистецтв, просив удостоїти
його звання академіка чи задати програму на отримання цього звання. Рада 16 квітня постановила визнати його «назначеним в
академіки і задати програму на звання академіка з гравірування на міді». 2 вересня 1860 року, разом із іншими митцями, Тараса
Шевченка було визнано академіком гравюри «на повагу майстерності та пізнань у мистецтвах».
Будучи вже хворим, Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за його життя. У
передчутті близького кінця, Шевченко записав олівцем на офорті автопортрета 1860 свій останній вірш «Чи не покинуть нам,
небого». П. Зайцев назвав цей твір незрівнянним поетичним документом боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед
обличчям фізичної смерті.
10.
11. Літературна спадщина Шевченка вважається основою української літератури і багато в чому
сучасної літературної української мови.
Роки 1840-1847 - кращі в житті Шевченка. У цей період
розквітло його поетичне дарування.
12. Смерть і перепоховання.
26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів 1 (13 березня) його поховано спочатку на
Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
Після того, як п'ятдесят вісім днів знаходився прах Т. Г. Шевченка в Петербурзі, його домовину, згідно із
заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозвілу в квітні того ж року,
перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.
Посмертна маска
Могила на Смоленському цвинтарі Санкт-Петербурга.
Меморіальна дошка на будинку, де помер Т.
Шевченко
